Про дітей в храмі

11 червня 2015 - Вася Гуцал

«Якщо дитина неспокійна — це не привід не приводити її до храму»

Протоієрей Іоанн Осяк

— Діти повинні бувати в храмі з моменту їх зачаття в утробі матері, а коли дитина народиться, її потрібно регулярно причащати. Підростаючи, вона сама бігтиме до храму на богослужіння, тому що це стане для неї потребою, а якщо дитину не почати приводити з дитинства до церкви, то згодом її важко буде привчити до молитви та порядку в храмі.

Якщо дитина неспокійна – це не привід не приводити її до храму. Якщо дитина завередувала, втомилася, мамі варто вийти на вулицю та прогулятися по дворі храму, поки дитина не заспокоїться, а потім знову зайти в храм. Найголовніше – навчити дитину молитися. Тоді до своєї старості ми придбаємо молитовника, а життя дитини буде правильно влаштоване.

Для дитини похід до храму має бути святом, тому, коли збираєтеся в храм, одягніть дитину гарно, а після служби накрийте стіл і обов’язково поговоріть з дитиною про службу, свято і про таких ж маленьких прихожан, як вона сама.

«Найкраще, що можуть зробити батьки, — це молитися»

Матінка Юлія Артамонова, мама 6 дітей:

— Чи буде дитина любити відвідувати храм або ні, залежить не стільки від самої дитини, а, швидше, від атмосфери в сім’ї та поведінки батьків. Якщо батьки самі рідко ходять до храму або ходять туди для спілкування зі знайомими, не усвідомлюючи, що ходять не для молитви, а «тому що так потрібно», то хоч щодня приводь дитя – усе буде марно.

Буває і навпаки: коли батьки ревно відвідують служби, вранці та ввечері разом з дітьми читають повне правило, водять дітей на всенічну – одна дитина, можливо, полюбить це, а інша зненавидить. В кожному випадку це індивідуально, настільки індивідуально, що навіть приблизно відповісти, як насправді правильно, у мене не вийде.

Згадую своє дитинство: коли мені не вдавалося опинитися в храмі в один з недільних днів або прогуляти школу заради служби на двунадесяте свято, у мене потім ще довго зберігалося почуття, неначе зуби не почистив або в дірявому каптані на вулицю вийшов.

Я вважаю, що це неправильне ставлення до літургійного життя: сходив – відстрілявся – галочку поставив – молодець. Не до Бога йдеш, а просто звичку виконуєш. Так само з ранішніми та вечірніми молитвами. Не можна просто вичитувати молитви, тому що так потрібно.

Вже для багатьох не секрет, що необов’язково читати усе разом, можна взагалі тільки одну молитву прочитати – головне, щоб це була саме молитва, а не виконання якогось боргу незрозуміло кому. Але це послаблення краще відносити не до себе, а до дітей, тому що вони ще не усвідомлюють того, що усвідомлюємо ми, встаючи на молитву.

У дитинстві я відчувала, що не можу жити без храму, але це було не те ж, що без Бога. Тобто Бог був у мене вдома, в моїй закритій кімнаті, коли мені раптом хотілося з Ним поговорити, а храм був моїм боргом, звичкою, пилом в чиїсь очі.

У храмі я далеко не завжди спілкувалася з Богом, а більше зображувала благочестя для батьків та оточення. Багато хто вважав нашу сім’ю дуже «православною» з усіх, кого вони знали. На відміну від мене, наш старший брат біг в храм на початок служби та молився там по-справжньому.

Проте один з молодших – навпаки: любив приходити під кінець служби, а мені було все одно: до початку приходити – ноги сильні, звичні, відстою; до Причастя – добре, стояти не потрібно. Чи була молитва? Думаю, була, але як виняток. Усе це я усвідомила потім, переборола в собі ходіння до храму за звичкою, і тепер мені важко стояти в храмі, а старшому братові досі легко.

Ставши багатодітною матір’ю, я помітила таке: коли у нас немає можливості кожного недільного дня бувати в церкві, тоді дітям дуже важко знаходитися в храмі. Вони очікують, коли закінчиться служба, намагаються пограти, вийти погуляти, поспати на лавочці, заважають оточенню.

А коли ходимо щонеділі, тоді дисциплінуються, поводяться на службі з кожним разом все спокійніше та спокійніше. І мені з ними вже не так важко стає. Вдома я розповідаю їм про те, що таке служба, сповідь – про усе, про що, як мені здається, їм варто в дану мить дізнатися, що зрозуміти, – після цього вони з більшим бажанням йдуть до храму. Буває і навпаки.

Якщо я втомилася, знервована та чимось невдоволена – тобто явно не готова до молитви, – діти це відчувають. В цьому випадку краще не вести їх на початок служби, не вимагати від них, щоб вони смирно стояли та молилися. Єдине, що можу сказати впевнено і не сумніваючись: якщо дитя заважає оточенню, краще відійти з ним далі від середини церкви або зовсім вийти з храму.

Найкраще, що можуть зробити батьки, – це молитися. Діти копіюють дорослих, і якщо ми працюватимемо над собою, змінюватимемося до кращого в Христі, то діти це відразу відчують, наслідуватимуть наш приклад та тягнутимуться жити так, як живемо ми. Ми тільки своїм життям можемо пояснити дітям те, для чого недостатньо слова.

«Дитина може знаходитися в храмі стільки часу, скільки вона в змозі спокійно поводитися там»

Священик Филип Ільяшенко, батько 9 дітей:

— Коли я був маленьким, нас разом з молодшими братами та сестрами водили до храму та пояснювали, як себе там потрібно поводити. Ставши дорослим, я сам став привчати своїх дітей до храму, як робили це мої батьки стосовно мене. І відповідно, я сприймаю як норму наступну практику: дитина може знаходитися в храмі стільки часу, скільки вона в змозі спокійно поводитися там.

Багато батьків нинішніх дітей віру знайшли не в дитинстві, а в якомусь вже свідомому віці, тому досвіду ходіння до храму в дитячому віці у них немає. Такібатьки думають, що якщо вони, палаючи вірою, могли вистоювати по декілька годин на монастирських або пісних службах, то і їх діти зможуть простояти.Звичайно, привести дитину до Бога – блага справа, але дитина не доросла людина, вона зовсім інакше сприймає час, навантаження та враження, які вона отримує.

Я не бачу нічого поганого в тому, що маленькі діти, яких мама привела до храму, сидять у неї в ногах або відходять в притвор. Погано, коли дитина упродовж усієї своєї присутності в храмі сам храм сприймає як місце, де вона може погратися та побешкетувати.

Дитині потрібно чітко дати зрозуміти, що гратися в храмі не можна, тому що храм – це щось особливе та таємниче, це Дім, в якому відбувається зустріч з Богом. Але не потрібно засмучуватися, якщо дитина не може витримати в храмі більш п’яти-десяти хвилин.

Для дитини нормально, коли вона бажає побігати та поспілкуватися з навколишніми людьми, взнати новий простір та помилуватися на цікаві вогники. Простоявши спокійно п’ять хвилин, причастившись, дитина спокійно може йти з Богом додому займатися своїми справами: їсти, гратися, спати і так далі.

Я думаю, що кожні батьки на якомусь підсвідомому рівні відчувають, скільки часу їх дитина може провести на службі спокійно. Немає універсального рецепту, який би точно відповів нам, коли і наскільки приходити зі своїми дітьми в храм.Поступово вводячи дитину в храм, батьки зміцнюються в надії, що вона, ставши вже дорослою людиною, звідти не забажає піти.

«Важливо прищепити дітям благоговійне ставлення до дому Божого»

Матінка Любов Бєлобородова, мама 2 дітей:

— Коли в сім’ї з’являються діти, то життя батьків повністю змінюється, вони вже не належать тільки один одному, багато їх дій підлаштовуються під дитину. Теж саме відбувається і з відвідуванням храму. Завжди важко дивитися, як мучаться діти, яких привели на початок богослужіння. З ними мучаться і їх батьки.

Звичайно, дорослим дуже хочеться, як і раніше, спокійно стояти та молитися, але коли на руках немовля, то ми вже більше думаємо про нього, ніж про себе. У немовляти взагалі особливий режим, тому з такими малюками ми прагнемо прийти безпосередньо до Причастя, а коли дитинча починає підростати, ми вже можемо прийти і заздалегідь.

Ми починаємо показувати їй ікони, наприклад підходимо до ікони преподобного Серафима і шепочемо на вушко: «Ось батюшка Серафим, який ведмедика годував, пам’ятаєш?» Звертаємо увагу малюка на те, як співає хор, що чинить (чи вчинить) зараз батюшка, як горять свічки.

Дитині від 5-6 років вже можна починати пояснювати важливість канону Євхаристії, як важливо не бігати, а мирно постояти під час Херувимської та «Милість миру», що відбувається у цю мить у вівтарі, що означають ці співи.

Природно, усе потрібно розповідати «дитячою» мовою, а не богословськими термінами. Можна – навіть потрібно – заздалегідь обговорювати з дітками, як поводитися в храмі, на які моменти звернути увагу. Дітям чисто психологічно легше, коли їх попереджають про те, що буде, скільки часу ви проведете в храмі, що від них очікують дорослі.

Пам’ятаю, мама і бабуся ставили нас попереду і говорили уважно дивитися за дияконом під час ектенії: коли він хреститься – і нам хреститися, він кланяється – і ми кланяємося. Часом здається, що ми випадаємо з церковного життя через дітей, вже не пам’ятаємо, коли востаннє спокійно молилися. В цьому випадкукраще всього залишити дітей дома з бабусею або чоловіком, а самій сходити в храм, відновити свої душевні сили – матусям це дуже необхідно!

Як прищепити любов до богослужінь? Тут знадобиться ваша любов, терпіння і, як не дивно, багато творчості та фантазії. Дітки дуже люблять, коли ним барвисто усе розповідають. Такими і мають бути наші розповіді про Бога, про святих, про храм.

Наша мама часто вечорами всаджувала нас і розповідала про святих, їх чудеса або переказувала сенс свята, яке скоро відбудеться. А якщо попереду Великдень або Різдво – цьому вже присвячувалося багато часу! Тут і постановка спектаклів, і розучування віршів та колядок, прибирання квартири, чисельні обговорення моментів Свята і його сенсу, вироби, готування та багато що іншого.

І ми в усьому цьому приймали участь, в будь-якому віці. Потрібно давати дітям можливість самим щось зробити для свята або, як говорила мама, для зустрічі Господа! Усе це прищеплює любов не лише до відвідування храму, але так складаються сімейні традиції, які є міцною основою для сім’ї!

Храм – це не повсякденність, це не те місце, куди ми можемо, не замислюючись, зайти з прогулянки. Тобто важливо прищепити дітям благоговійне ставлення до дому Божого. Тут має бути присутнім і інший одяг, і інша поведінка.

Якщо ви завтра збираєтеся до Причастя, можна обговорити з малюком, як завтра вранці він встане раніше і поїде в храм, причащатиметься, як він відкриє ротик, як триматиме ручки, як добре поводитиметься.

З старшими дітьми (років з 7) можна прочитати найзрозуміліші для них молитви до Причастя, обговорити, що вони одягнуть в храм, приготувати усе з вечора, попередити, щоб зберігали в чистоті свій зовнішній вигляд і поводилися мирно.

Увесь цей підготовчий етап важливий для дітей, вони заздалегідь вже готуються до відвідування храму, і у них входить в звичку налаштовуватися і зовні і внутрішньо.

Зараз такий час, що дітей оточує дуже багато спокус, поганих компаній, що доводиться замислюватися про те, як зробити так, щоб дитина залишилася в сім’ї, а не пішла вслід за спокусами.

У мене ще немає такого досвіду, оскільки мої дівчатка ще зовсім маленькі. Але, дивлячись на інші сім’ї, хочу відмітити, що там, де зберігаються та дотримуються традиції сім’ї, де батьки і діти продовжують приділяти один одному багато часу, турботи і любові, – там усі труднощі долаються і усе залишається на своїх місцях.

Наша мама, вже пройшовши великий шлях і багато що випробувавши, говорить, що дуже добре, коли у хлопчиків та дівчаток не залишається часу на дурниці, тобто коли зайнята кожна їх хвилина: спорт, музика, малювання – кожному за здібностями. Дуже важливо, щоб батько знаходив час для синів а мами займалася з дочками.

У підлітковому віці важливо «не перегнути палицю», знаходити золоту середину, приділяти дитині ще більше часу, цікавитися її проблемами, її друзями, її інтересами. Тоді ті цінності, які були прищеплені дітям з народження, залишаться з ними. Діти будуть в сім’ї, а сім’я – це мала Церква.

Підготувала Анна Єрахтина

Стаття повністю - “Православие.RU”

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №5

Рейтинг: 0 Голосів: 0 239 переглядів
Коментарі (0)