Молитва – поклоніння

5 червня 2015 - Вася Гуцал

Зібравшись в Церкві, народ Божий поклоняється Богу.

Але що означає це слово – поклонятися?

Гріх можна визначити як відмову визнавати Бога – Богом, спроби поставити на його місце когось (або щось) ще – самого себе, інших людей, ідолів. З цієї відмови виходить усе інше – уся інша мерзота та беззаконня, жаль та нещастя занепалого людського роду виходять з цього фундаментального гріха – відмови визнавати Бога тим, Хто Він є.

Як пише Святий Апостол Павел, «А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне» (Рим. 1:28).

Занепале людство відкинуло свідоцтво совісті про Божий закон та свідоцтво Творіння про Творця, і Бог залишив їх власним ганебним пристрастям. Поклоніння – це розворот у зворотний бік, звернення до реальності, яку ми так довго відкидали або ігнорували.

У всесвіту і у нас самих є законний Владика, Цар та Судія, і ми схиляємося перед ним. Слово «поклоніння» особливо часто зустрічається в останній книзі Біблії – Одкровенні Іоанна Богослова. «Тоді падають двадцять чотири старці перед Тим, Хто сидить на престолі, і вклоняються Тому, Хто живе віки вічні, і складають вінці свої перед престолом та кажуть: Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все» (Откр. 4:10, 11).

Що роблять ці небесні старці – символізуючі повноту старо- та новозавітної Церкви? Вони падають перед тим, хто сидить на Престолі на знак покірності, і складають перед ним свої вінці – тобто складають усю свою славу, і честь, і силу, перед Богом, визнаючи, що усе вони отримали від Нього – і що Він один гідний поклоніння.

Вони сповідують Його Творцем, Владикою та Хранителем всесвіту. Вони визнають незбагненно величну реальність Його божественності – і схиляються перед нею в благоговійному трепеті.

Ми існуємо, тому що Він побажав нас створити; ми прикрашені дарами, тому що Він побажав нас прикрасити. Кожен атом всесвіту – і кожен атом нашого тіла – існують тільки тому, що Він побажав узяти нас з небуття і зберігати в бутті. Наша тимчасова та вічна доля знаходиться в Його руках; ми визнаємо цей факт з трепетом та подякою.

Але катастрофа гріха привела до того, що людина намагається сховатися від цієї реальності; як говорить тільки що занепалий Адам в третьому розділі книги Буття,«почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався» (Бут. 3:10).

Присутність Бога вселяє грішникам непідроблений жах – як сказано в тій же книзі Одкровення, «І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та силь­ні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гірські, та й кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця; бо прийшов це великий день гніву Його, і хто встояти може?» (Откр. 6:15-17).

Людина може успішно приховувати свій гріх від себе і від інших людей – але вона не може приховати його від Судії, і опиняється пригнічена жахом.

Але в Книзі Одкровення є Агнець – той, хто бере на себе гріхи світу, той, хто помер за нас і замість нас, щоб подарувати нам прощення та нове життя. Христос помер за наші гріхи; якщо ми перебуваємо в Ньому через покаяння та віру, нам нічого боятися; ми знаємо, що ми в руках Бога, який полюбив і визволив нас.

Святі поклоняються Богу не тільки як Творцеві, але і як Визволителю: «Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племені, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, і вони на землі царюватимуть! І я бачив, і чув голос багатьох Ангелів навколо престолу, і тварин, і старців, і число їх було десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч. І казали вони гучним голосом: Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення! І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки! А чотири тварини казали: Амінь! І двадцять чотири старці попадали та поклонились Тому, Хто живе повік віку» (Откр. 5:8-14).

Ті, хто покладають свою надію на Хрест Христовий, визволені, омиті, пробачені, прийняті та навіть звеличені Богом; ті, хто проголошують – ми негідні, але Ти – гідний, знаходять вінці від Бога – і в жесті поклоніння та подяки складають їх перед Його престолом.

Ми здивовані Його Величчю, Красою, Любов’ю та Милістю – і ми поклоняємося; Він – єдиний, хто гідний цього.

Сергій Худієв

Журнал для сумніваючихся – ФОМА

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №5

Рейтинг: 0 Голосів: 0 290 переглядів
Коментарі (0)