Коли діти грубіянять

26 березня 2015 - Вася Гуцал

— Ну чому моя донька так грубіянить?! Вона вся в батька… Я навчаю її тільки доброму, вона виросла в храмі, я весь час кажу їй про заповіді, але вона дочка свого батька – нічого не поробиш. Зухвала грубіянка.

Ця дівчина, і справді, дуже зухвало розмовляє з мамою. Визнаний факт: грубіянство стає нормою. Нормально сказати матері: «Відчепись, кому сказав!» Нормально сказати батькові: «Це не твоя справа, зрозумів?» Нормально демонструвати перед друзями, що ти здатний проігнорувати вимогу або прохання батьків.

Але ж це зовсім неприпустимо. Питання навіть не в справедливості або правильності тих або інших стосунків дітей та батьків. Справа не в батьках і не в конкретній ситуації, а в тому, що Бог запові­дав нам шанувати батька свого та матір свою (Мф. 15: 4, 19: 19; Мк. 7: 10). За це Він обіцяє – а Божі обіцянки не помилкові – благо на землі та довголіття. Христос забороняє нам лихословити батьків: «Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре» (Мф.15: 4; Лев. 20: 9; Мк. 7: 10). І те, що дитина грубі­янить мені або лихословить мене, повинно не ображати мене, а викликати страх за дитину, що накликає на себе прокляття Боже.

Але ось в чому пастка. До неї потрапляють багато хто з батьків. Як потрапила та мама – чудова мама, що любить своїх дітей, щиро віруюча, – словами якої ми почали цю розмову.

Я наставляю дитину шанувати мене – матір і одночасно… лихословлю її батька. Моє ставлення до батька дитини таке, що мої слова – лихослів’я цієї людини, мого чоловіка, батька моїх дітей. Такий-сякий, і дитина ж своїми недоліками уся в батька. Дитина це слухає – і бере участь в лихослів’ї тата. А дитина може не просто слухати, не просто приймати, але і активно підтримувати позицію матері проти батька. Діти, особливо маленькі, часто психологічно тісно сполучені саме з матір’ю, та й неправильна поведінка батька може бути цілком реальним фактом.

Але таким чином матір навчає дитину грубіянству, навчає не шанувати, навчає лихословити батька. Чому дивуватися, що дитина засвоює ці уроки і починає грубіянити наставниці – мамі? Начебто навчали лихословити батька, а вона лихословить матір.

Але це абсолютно все одно: заповідь дана щодо батька та матері, і гріх грубіянства рівнозначний стосовно обох батьків. Якщо дитина грубіянить батькові, вона стає грубіяном. Тато зневажливо поводиться з мамою – і таким чином навчає дітей грубіянити матері – і дитина стає грубіяном. Грубіяном стосовно і матері і батька – і старших, і взагалі оточуючих… і грубіяном її зробили самі батьки, які використовували дитину як знаряддя в своїй війні один проти одного.

Нелад між батьками – страшна річ. Святитель Миколай Сербський пише:«Наші батьки, як єдина плоть, символізують Бога Отця, а ми символізуємо Бога Сина. Отже наше ставлення до батьків є символ нашого стовлення до Бога, до Пресвятої Трійці».

І виходить, що незгода між батьками – єдиною сутністю – виявляється стосовно дитини, як це не страшно звучить, розділенням всередині Бога. Це неможливо. Але в сім’ї, в людській грішній сім’ї, і неможливе стається – одне єство стає двома ворогами, і дитина вимушена прийняти одну сторону – і стати ворогом для іншої сторони. Тому грубіянство дітей виявляється одним з прямих наслідків батьківських чвар.

Розбрати можуть бути звичайним способом життя сім’ї: постійні дрібні перестрілки, втомлене озлоблення, тимчасові перемир’я. Сприятливий грунт для нервових розладів, і для вирощування в дітях розгалужених пристрастей, і для виховання грубіянів.

Розбрат може перерости в розлучення. Стати повною руйнацією шлюбу, катастрофою, що руйнує будинки, міста і увесь всесвіт, як яскраво висловився святитель Іоанн Златоуст. І в епіцентрі цього вибуху батьки, чіпляючись за уламки зруйнованої малої Церкви, штовхають своїх дітей та вимагають відповіді: ти на чиїй стороні?

Це може бути «тактовним» та «інтелігентним» запитанням. Можливо, дитині дозволять зачекати з чітким та конкретним рішенням. Можливо, кмітлива дитина буде намагатися призвичаїтися між двох вогнів. Можливо, дитина буде вимушена публічно, перед судом, свідчити не тільки про те, з ким з батьків вона «бажає жити», але і виступати із звинуваченнями проти матері або батька.

І ось дитина вибирає когось одного. Наприклад, вибирає маму – не важливо, через певні причини. Ця мама, що втратила чоловіка, тепер зосереджена на дітях, тепер діти для неї – і сім’я, і любов, і друзі. І з усією силою свого материнського почуття така мама – не обов’язково, але, на жаль, часто — спілкування з дитиною будує «проти тата». Щоб діти не виросли такими, як їх батько. Щоб розуміли і ніколи не забували, що їх тато – негідник та страшний грішник. Бути схожим на батька – найжахливіше звинувачення в такій сім’ї. Не бути схожим на батька – вже благо…

А потім такі матері дивуються, жахаються: чому діти виросли грубіянами? Начебто ми не навчали дитину зухвало розмовляти з нами, матерями; за це, навпаки, лаємо та караємо. Але ж схвалюємо всі її різкі та негативні вислови на аресу батька, нас засмучує те, що дитина може хоч би в чомусь позитивно ставитися до тата.

Під час розлучення матір (або, відповідно, батько) можуть просто примушувати своїх дітей звинувачувати та лихословити батька (або матір) на суді. Чому ж потім дивуватися, що ця сама дитина грубіянить тому, з ким залишилася? Дивно людину, вирощену в грубіянстві, яку схвалювали за грубіянство, корити… за грубіянство. Яка різниця – навчали грубіянити татові або мамі?

Батьки у такому разі примушують дитину безпосередньо порушити заповідь. Одну з десяти заповідей, яку неодноразово повторював нам Христос. Причому один з батьків може вимагати неповаги та лихослів’я іншого саме з «благочестивих» міркувань.

Адже і справді: такі міркування можливі! Наприклад, щоб захистити дитину від життя з нерозкаяним злочинцем, з богохульником, віровідступником. Зрозуміле прагнення матері вберегти дитину від зла. Зрозуміло і те, що розведена жінка – чи залишив її чоловік, або вона сама від нього пішла – напевно не щаслива, швидше за все не тільки її сім’я, але і все життя зруйноване, минуле перекреслене, і попереду – страх та невідомість. І невже ж очікувати, що така жінка не шукатиме у своєї єдиної надії та втіхи – у своїх дітей – підтримки проти «колишнього»?!

«Колишній» чоловік пішов до іншої, вже п’ятеро дітей у них народилося і про стару сім’ю не згадує і згадувати не бажає. Та тільки «колишній» він – для розведеної з ним дружини, а для дітей він ніяк не зможе стати «колишнім», навіть якщо сам цього сильно забажає.

І обов’язок шанувати батька (або матір в поді­бній ситуації) залишається все той же самий. І виходить, звичайно, непросто: якщо матір бажає виховувати своїх нещасних, залишених діток гідними людьми та християнами, саме їй і доведеться навчати їх шанувати своїх батьків, зокрема, шанувати того самого «колишнього». Важко – не те слово. Втім, взагалі спасатися нелегко. Доведеться хоч би не навчати своїх дітей грубіянському ставленню до батька. Або хоч би не примушувати лихословити когось з батьків.

Звичайно, краще із самого початку навчитися любити, поважати та терпіти або чоловіка або дружину, взагалі не доводити до розбратів, краще не розлучатися, а розлучилися – знайти в собі смирення, мудрість та силу відновити сім’ю.

Але це інколи не можливо, якщо інший зрадив та взагалі має нову сім’ю. Спілкування з богохульником або розпусником може бути просто небезпечним для дитини, для її духовного, душевного та фізичного здоров’я, навіть для життя.

Але ж шанувати батьків – не означає обов’язково жити з ними, спілкуватися з ними. Батьків можна залишити, іноді навіть потрібно – наприклад заради Христа та Євангелія і щоб з’єднатися з дружиною своєю. Шанувати – навіть не означає слухатися їх. Послух, при всій його важливості, – міра тимчасова та умовна, слухатися і батька, і матір діти повинні «в Господі», тобто коли не потрібно порушувати заповіді Божі.

Тато навчає хулити Бога – дітям не можна його слухати; мама навчає лихословити тата – дітям не можна її слухатися. Послух батькам також обмежений віком та положенням – так, дівчина, що вийшла заміж, підкоряється своєму чоловікові, а не батькам. І вирішувати питання із послухом «неправильним» батькам в розлученні на практиці простіше, ніж з шануванням. Маленька дитина з ким залишилася, того і слухає.

А ось заповідь шанування батьків – безумовна, тобто не поставлено ніяких умов: шануй – і все. Не тому, що батьки – хороші люди, не тому, що вони навчають тебе добру, і навіть не тому, що вони взагалі піклуються про тебе, але просто по факту батьківства. Якщо для шанування поставити умови, так виявиться, що мало хто з батьків, відверто, зможе сказати, ніби гідний шанування.

Дітям будь-якого віку, і юнакам, і дорослим людям може бути дуже важко, звичайно, шанувати батьків. І не тільки тому, що мама (або, відповідно, тато) буквально вимагає грубіянства до тата (до мами).

Немає людини без гріха. І батьки – теж люди, і обов’язково, гарантовано грішні. Уважна дитина свого часу починає, звичайно ж, бачити гріхи батьків. Дитина, що вже вийшла з підліткового віку, навіть повинна побачити ці гріхи. Тому що ми багато в чому успадковуємо гріховні схильності наших батьків, хоч би просто тому, що були виховані саме цими людьми. І щоб не дозволити батьківському гріху оволодіти нами, цей гріх потрібно чітко та ясно усвідомити.

Вчинки батьків можуть бути найнегіднішими та мерзенними, адже такими можуть бути взагалі вчинки людей. І звичайно ж, дитина свідомого віку, обов’язково повинна розуміти, що подібний вчинок батька або матері – неприпустимий ні при яких обставинах.

Можна засудити гріх і потрібно засудити, але при цьому – не засудити людину. Неймовірно важко, коли мова йде про близьких людях і коли цей гріх, наприклад, перелюбство або пияцтво, зруйнував твою сім’ю. Але, з іншого боку, в сім’ї якраз легше.

Ти чітко і ясно розумієш, що тато або мама зробили страшний гріх. Та ще ясніше бачиш наслідки цього гріха – як руйнується все навколо, як страждає безліч людей. Але при цьому – ти любиш цю людину, свого батька або матір, що згрішили.Любов допоможе не засуджувати, але жаліти, допоможе побачити можливі виправдання та, не виправдовуючи гріха, виправдати людину.

Але ж ми повинні не тільки не засуджувати батьків – але шанувати їх. Як же шанувати явного грішника, та ще винного в руйнуванні твоєї сім’ї? І тут, напевно, може допомогти історія з Хамом. Його батько в описану Біблією мить був в непривабливому, смішному, ганебному вигляді. Хам посміявся. І прийшли Сим і Іафет і, відвернувшись, щоб не бачити наготи батька, прикрили його.

Діти не роздивлялися гріх батька. Добра дитина не смакує відомий їй батьківський або материнський гріх. Вона прикриває по можливості цей гріх – наприклад, не обговорюючи його з іншими, не лихословлячи, не виносячи його на загальний огляд за прикладом Хама; не дозволяє при собі обговорювати та засуджувати її батьків. Прикриває або виправданням, або мовчанням. Це можливо завжди, якими б не були батьки.

Як дитині навчитися такому ставленню до батьківських гріхів? Як і в інших випадках, насамперед отримати приклад подібного ставлення до гріха взагалі, до конкретного грішника – зокрема. Побачити ставлення тата – до мами, мами – до тата. Ми можемо навчити дітей і словами, прикладами з життя інших людей. А ось якщо ми самі засуджуємо та лихословимо, дитині доведеться самостійно навчатися шанувати батьків.

Іноді здається, що наша сучасна культура – культура грубіянства. Культура, в якій маленькі діти та підлітки зухвало поводяться з батьками, вчителями. У якій дорослі люди не поважають літніх. Культура, в якій у дітей є права, а у батьків – обов’язки. Культура, в якій грубіянство всіляких відтінків скрізь.

Ми звинувачуємо в цьому злий сучасний світ, інтернет, телевізор, школу. Але і ми, батьки, часто самі ростимо наших дітей грубіянами – розбратами в сім’ї. Проте ми завжди можемо змінити ситуацію. Хоч би на крапельку. Тому що можливо не допускати чвар в своїх сім’ях, можливо берегти мир, любов та згоду в тій малій Церкві, в якій навчаються жити та ставитися до людей і до Бога наші діти.

Анна Саприкіна

“Православие.RU”

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №2

Рейтинг: 0 Голосів: 0 344 перегляда
Коментарі (0)