Втрачений Ужгород: музей атеїзму у Покровській церкві

16 січень 2015 - Онисько Саша

В Ужгороді було чимало культових речей та легендарних місць, які він з роками втратив. Про них частіше за все люди згадують з ностальгією. Та, мабуть, жоден ужгородець не ностальгуватиме за втраченим Музеєм атеїзму, який колись працював у стінах Покровської православної церкви.

Вчений секретар Закарпатського краєзнавчого музею Валерія Русин протягом багатьох років була однією з працівниць Музею атеїзму. Вона пригадує, як молодим спеціалістом прийшла на роботу у щойно відкритий музей. Свої двері той відчинив 1 вересня 1979 року. “Коли радянська влада у 50-х закрила церкву, її приміщення почало слугувати складом. Розумієте самі, що таке захаращення приміщення могло з роками призвести до поступової руйнації будівлі. Тому було вирішено зробити з цієї красивої церкви Музей атеїзму. Можливо, нині звучить трохи дико, але це було зроблено для того, аби врятувати будівлю”, – пригадує ті часи Валерія Русин.

 

Вона ж показує нам збережений путівник музеєм, виданий 1985 року. Одразу на першій сторінці читаємо, що експонати, представлені в приміщенні колишньої православної церкви, “розкривають ганебні сторінки діяльності уніатської церкви на Закарпатті”. Хоча насправді, стверджує Валерія Русин, це був скоріше музей історії релігії, ніж атеїзму.

Експозиція налічувала понад 500 оригінальних експонатів. При вході висіли портрети Маркса, Енгельса та Леніна. Далі на стендах знаходилися праці “основоположників наукового атеїзму” і починалася розкриватися тема походження релігії. Демонструвалися археологічні знахідки: фігурки тварин, урни з залишками тілоспалення, старослов’янські язичницькі стовпи. Далі знаходилися експозиції “Античний атеїзм”, “Виникнення і становлення християнства” та “Поширення християнства на Закарпатті”.

По-суті, ми розповідали відвідувачам про те, як з’явилася релігія, які течії віросповідання були поширені на Закарпатті, а потім трохи говорили про атеїзм. Окремо, наприклад, говорили про радянські свята та обряди, а ще про сектантство, зокрема про заборонену тоді церкву Свідків Єгови, ілюструючи розповідь конфіскованими на митниці журналами “Вартова башта”. З митниці до нас, до речі, потрапляло чимало унікальних старожитностей: ікон, стародруків тощо. Нині більшість із них виставлені на огляд в експозиціях краєзнавчого музею”, – розповідає Валерія Русин.

Як не дивно, відвідувачів у музеї завжди було вдосталь. Школярі, туристи, інші організовані групи уважно слухали, а потім часто залишали відгуки у спеціальній книзі. Так, зберігся відгук, підписаний учнями СШ № 6: “Щиро вдячні за цікаву екскурсію. Експонати музею ще раз переконують у тому, що релігія на всіх її етапах була спрямована проти народу і виражала інтереси експлуататорів”.

Окремо варто згадати про те, як змінили в ті часи внутрішнє оздоблення Покровської церкви. Старі розписи замалювали білою фарбою, під куполом відомий художник Павло Балла намалював велике панно “Політ у космос”, в алтарній частині знаходився великий триптих, який зображав боротьбу закарпатського народу за волю. Загалом над оформленням музею працювало чимало відомих крайових малярів: Микита, Медвецький, Манайло. Їм замовляли картини на певну тему й вони її розкривали з позиції ідеології.

[muzej2] Існував Музей атеїзму досить довго, аж до 1990 року. Тоді його вирішили закрити, а працівників і експозицію перевели у краєзнавчий музей. Саму ж будівлю повернули православній церкві. У 1990-му, в пустий храм з космонавтами на стінах і стелі, прийшов нинішній настоятель Покровської церкви, протоієрей Миколай Кабаці. Він пригадує, що був просто вражений побаченим, бо складалося враження, що церкву варварськи розграбували.

“Приміщення було пустим, якісь люди демонтовували систему опалення. Ми їм не дали це зробити. Стіни – пусті, лише вікна закривали картини з космонавтами, а у алтарній частині якісь гуцули були намальовані. Нам знадобилося 7 років, щоб привести це запущене приміщення до ладу. Частину старого іконостасу ми зберегли, іншу частину доробили. Ікони попросили назад з музею, але нам повернули не всі – частина безслідно пропала”, – розповідає отець Миколай.

Він згадує, що колись священики не вірили в те, що церкву їм таки повернуть. Але нині дуже радий з того, що ікони і та намолена аура повернулися в стіни старого храму. Повернулися разом із вірниками, котрі чекали того часу, коли в святому місці можна буде помолитися, а не послухати історії про Маркса та Енгельса.

джерело: mukacheve.church.ua

Рейтинг: +2 Голосів: 2 375 переглядів
Коментарі (1)